Поняття “підхід до навчання”
найчастіше трактується наступним чином:
а)
як світоглядна категорія, в якій відбиваються соціальні установки суб’єктів
навчання;
б)
як система організації навчального процесу, що охоплює певну стратегію
навчання, а також його форми, методи та прийоми.
Особистісно-діяльнісний підхід до навчання –
це суб’єктно зорієнтована організація педагогом
діяльності учня при вирішенні ним спеціально розроблених навчальних завдань.
Суб’єкт – особа, яка активно впливає на
ситуацію, змінює її; об’єкт, на відміну від суб’єкта, – це особа, яка пасивно
підпадає зовнішнім впливам, не виявляючи власної ініціативи. Суб’єкт-об’єктна
модель навчання властива традиційній педагогіці, знижує інтерес учнів до
навчання, гальмує їхню активність та ініціативи.
Метою впровадження особистісно-діяльнісного підходу до навчання є створення умов
для розвитку гармонійної і здатної до самовдосконалення особистості за рахунок
стимулювання її самостійності та ініціативності в навчальній діяльності.
Основи
особистісно-діяльнісного підходу були закладені в 80-х роках ХХ ст. у роботах
Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна та ін. Даний підхід має два
основних компонента: особистісний і діяльнісний.
Особистісний компонент передбачає:ї
- зсув центру навчання з передачі сукупності ЗУНів на особистісний розвиток учня, стимулювання його мотивації, комунікативних здібностей, життєвого самовизначення та ін.;
- урахування в процесі викладання особистісних, національних, вікових особливостей учнів, їх інтересів та світоглядних установок;
- забезпечення педагогом того, щоб учень усвідомлював мету заняття та співвідносив з власними потребами;
- керування навчальною діяльністю учня без акцентування уваги на його помилках та невдачах.
Діяльнісний компонент передбачає:
- перехід від інформаційної моделі навчання (трансляція вчителем теоретичного матеріалу) до діяльнісної моделі (активна навчальна діяльність учнів по досягненню усвідомленої навчальної мети);
- перехід від суб’єкт-об’єктної моделі навчання (S → О, де суб’єкт – це вчитель, а пасивний об’єкт – це учень) до суб’єкт-суб’єктної (S1 ↔ S2, де S1 – вчитель, а S2 – свідомо діючий учень);
- поступова заміна позиції викладача – інформатора на позицію фасілітатора (координатора самостійної навчальної діяльності учнів);
- надання учням більшої свободи вибору форм та засобів навчання, підручників, а іноді і партнерів по навчанню;
- створення можливостей для спілкування та обміну думками в процесі навчання;
- розвиток активності, самостійності, ініціативності учнів, їх здатності до самоконтролю і самооцінки.
Немає коментарів:
Дописати коментар